Avatar
Tigra
Лібертаріанство та welfare state

#libertarian #welfare
Наталія Толмачова:

Лібертаріанцям нудно обговорювати велфер (мені було нудно читати аргументи автора), але може в моїй стрічці хтось скаже щось цікаве, тобто таке, чого я ще не чула і прям здивуюсь )

-
Надибала статтю про лібертаріанство і welfare state. Автор Matt Zwolinski доводить, що не всі лібертаріанці проти welfare state і насправді welfare state не протирічить лібертаріанству. Думаю, автор застряг в минулому, хоча стаття зі збірника 2022 року.

Zwolinski: «Однако общий запрет на принудительное присвоение чужой собственности не является абсолютным. Да, вообще неправильно брать собственность других людей без их согласия. Но предположим, что путешественник, затерянный в заснеженном лесу, наталкивается на необитаемую хижину. Допустимо ли будет в нее проникнуть, чтобы воспользоваться едой и укрытием, в которых он нуждается, чтобы выжить?».

Так, допустимо. Це називається "крайня необхідність". Але якщо у хатини є власник і він захоче відшкодування витрат, то треба відшкодувати. Як на мене, в цьому і є абсолютність власності: у невідворотності відповідальності за завдану шкоду в разі вимоги власника відшкодувати її.

Zwolinski: «Или предположим, меняя известный философский мысленный эксперимент, чтобы спасти пятерых невинных людей от того, что их сбила набегающая вагонетка, нужно нажать на рычаг, чтобы перевести тележку на другую колею, где она раздавит чужую новую машину. Допустимо ли действовать так, чтобы спасти пятерых, хотя это влечет за собой уничтожение чужой собственности?».

Так, допустимо, в тому сенсі, що "знищив, відшкодував на вимогу власника, кінець історії". Здавалось би, до чого тут welfare state?

Zwolinski: «Общепринятое решение этих двух вопросов (и множества подобных вопросов), я думаю,"да". Но этот ответ несовместим с запретом на насильственное присвоение чужой собственности, по крайней мере, если мы понимаем этот запрет как абсолютный по своей силе».

Відповідь "так" на два попередні питання аж ніяк не означає, що чужу власність можна насильно присвоювати, бо якби це було так, то про ніяке відшкодування власнику не було б мови.

Можна, звісно, посперечатися з тим, що значить "абсолютність власності" або "абсолютність заборони на примусове присвоєння чужої власності", але я вважаю, що в контексті цієї розмови це буде лише зайвою суперечкою про терміни. Бо автор намагається довести, що якщо можна зайти в чужий будинок, щоб врятуватися від смерті, то й уряд може насильно відбирати гроші в одних людей, щоб допомогти іншим, а це вже зовсім інша історія.

Zwolinski: «Таким образом, моральный здравый смысл поддерживает сильную презумпцию против нарушения прав собственности других лиц, но эта презумпция может быть отвергнута достаточно вескими соображениями с другой стороны. (...) это хорошая новость и для либертарианцев. Ибо это означает, что они больше не имеют дело с, казалось бы, невозможной задачей оправдания абсолютного запрета на перераспределение. Вместо этого задача гораздо более философски скромна. Им нужно только показать, что стандартные аргументы от имени государства всеобщего благосостояния не могут преодолеть презумпцию против принуждения, заложенную в моральном здравом смысле.

Именно такой подход принял Майкл Хумер (...) Например, рассмотрим модифицированную версию знаменитого мысленного эксперимента "Тонущий ребенок" Питера Сингера.

Принуждаемый Свидетель: ребенок тонет в мелком водоеме. Если никто в скором времени не поможет ему, он умрет. Рядом с вами стоит человек, который может легко войти в воду и спасти ребенка. Для него это не станет физически опасно, но это испортит ему одежду, и поэтому он отказывается помочь. Вокруг нет никого, кто мог бы помочь, а из-за инвалидности вы не можете спасти ребенка самостоятельно. У вас, однако, есть пистолет, который вы могли бы использовать, чтобы угрожать человеку, стоящему рядом с вами. Было бы морально допустимо, чтобы вы угрожали человеку насилием, чтобы побудить его спасти ребенка? [31]

Хумер готов признать, что ответ на этот вопрос "да". И этого может показаться достаточным для того, чтобы решить исход дела для государства всеобщего благосостояния. (...) К сожалению для защитников государства всеобщего благосостояния, такой вывод сделать не так легко. Поскольку есть несколько морально значимых различий между Принуждемым Свидетелем и реальностью государства всеобщего благосостояния».

Далі йдеться про те, що є вірогідність того, що це не врятує дитину, яка тоне, ще й такі дії можуть погубити більше дітей, які почнуть стрибати в ставок, що свідок може бути некомпетентним, неефективним, тому, мовляв, саме це не цілком виправдовує welfare state.

Zwolinski: «...мы могли бы утверждать, что запрет на принуждение отступает только в тех случаях, когда мы достаточно уверены в том, что рассматриваемое нами принуждение является необходимым и эффективным для предотвращения какого-либо серьезного зла. Мы можем обоснованно полагать, что оправдание принуждения требует более высокого бремени доказывания, чем простой перевес доказательств (то есть чистый положительный результат анализа затрат и выгод)».

Виникає два питання. По-перше, з якої піщинки починається купа? Як індивідуальне рішення конкретної людини в конкретній ситуації виправдовує соціальну інженерію? Як індивідуалізм став виправданням для колективізму?

По-друге, автор нічого не каже про можливість відшкодування власнику завданої шкоди у випадку, коли хтось знищив чужу машину, щоб врятувати людей. Припускаю, він вважає, що власник має право на відшкодування. Тоді чому це аргумент за діяльність уряду, який "нищить машину однієї людини", щоб врятувати інших людей без відшкодування власнику завданої шкоди?

Аналогія була б прийнятна, якби свідок з пістолетом змусив чувака, який переживав за свої штани, врятувати дитину, а потім ще взяв плату у цього чувака за свої "послуги", тоді найняв на роботу кілька своїх родичів, щоб вони контролювали, що робить цей чувак і все це за рахунок цього чувака. От тоді це було б схоже на роботу уряду. Поки що в автора діями однієї людини, за які ж вона й платить, виправдовується колективна діяльність уряду, яка ведеться за чужий рахунок.

Іншими словами, чуваку, який не хоче зіпсувати свої штани, я би теж сказала "або ти врятуєш дитину, або я прострелю тобі ногу і твої штани ще не так зіпсуються", але я розумію, що чувак може подати на мене в суд (наприклад) і не розумію, як мої дії можуть бути виправданням для welfare state.

Стаття зі збірника «Routledge Companion to Libertarianism». Мені дивно читати такі статті у 2022 році. А ви що скажете?

п. с. Лінки в коменті.

Переклад: https://cutt.ly/YKcbr1f
Оригінал: https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2743935
Про збірник: https://www.routledge.com/The-Routledge-Companion-to-Libertarianism/Zwolinski-Ferguson/p/book/9780367410124

Либертарианство и государство всеобщего благосостояния
Автор: Мэтт Зволински, профессор философии Университета Сан-Диего Перевод статьи “Libertarianism and the Welfare State” …
MediumCUTT.LY
Libertarianism and the Welfare State
PAPERS.SSRN.COM
The Routledge Companion to Libertarianism
Have you ever wondered what libertarians think about vaccine mandates? About gun control? About racial and sexual inequa…
Routledge & CRC PressWWW.ROUTLEDGE.COM
To react or comment  View in Web Client
See comments under original post